Проба

Після виступу Президента України з нагоди Дня Конституції ризикну оприлюднити слідуюче з продовженням. Згідно ст. 3 Конституції України (ОЗ) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Із ЗМІ та на практиці ми є свідками, що цей обов’язок нехтується тим, що державні органи в порушення ст. 6 ОЗ нерідко не тільки не здійснюють свої повноваження у встановлених ОЗ межах і відповідно до законів України, але й самі порушують законодавство.

Як вбачається, причинами порушень законодавства органами та посадовцями, які по Конституції повинні забезпечувати законність, є безкарність і потурання. Ознак цього поганого синдрому в нашій державі багато. Перша – недотримання народними депутатами ст. 84 Конституції навіть після офіційного тлумачення Конституційного Суду.

Чи не пора відповідним державним органам ужити належних за Конституцією заходів щодо усунення причин, що призводять до таких ознак поганого синдрому. Справжню історію 30-40 років, як і всю, безумовно, потрібно висвітлювати, але не потрібно забувати, що негативну історію сьогодення України також хтось колись напише. Чи не пора вже зробити так, що в правовій державі Конституція для всіх, а високопосадовці такі ж громадяни України як усі?

Крім того, в порушення статті 114 Господарського процесуального кодексу України до сьогодні не отримано жодної відповіді від Львівського апеляційного господарського суду з приводу розгляду заяви про перегляд справи № 8/197 за нововиявленими обставинами, яка згідно поштового підтвердження 25 квітня 2009 року вручена під розписку працівникові суду.

У порушення ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», на звернення до НКРЕ щодо відповідності складеного акту нормативним документам, у першому випадку надійшла відповідь, що акт складено відповідно до вимог Правил, хоча в акті в порушення п. 6.41. ПКЕЕ, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 року № 28, відсутні посилання на пункти ПКЕЕ, що визначають зміст виявленого порушення. У другому випадку прислали копію першої відповіді, а в третьому відповіли, що повторно не розглядають.

Крім того, у порушення ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» два звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення господарськими судами конституційних прав відповідача Секретаріатом Уповноваженого направлено на розгляд до Вищого господарського суду України, але без жодної відповіді останнього. Також у порушення ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» не надано інформації, про яку просилося в зверненнях.

Третьою ознакою поганого синдрому є порушення законодавства деякими високопосадовцями. Так, у порушення ст. 40 Конституції України до сьогодні не отримано відповідей на звернення по справі 8/197 до Голови Вищого господарського суду України, які згідно поштових підтверджень вручені під розписку відповідальним працівникам суду 30.01.2009р. і 11.02.2009р., до Комітету Верховної Ради України з національної безпеки і оборони - вручено 23.04.2009, до Ради суддів України - вручено 27.04.2009.

Проте в постанові Вищого господарського суду України як доказ вини відповідача відображено: «Викладені заявником в касаційній скарзі доводи не спростовують обгрунтованого висновку апеляційного господарського суду…», тоді як цей висновок викладено в постанові Львівського апеляційного господарського суду так: «Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено безпідставність заявлених позовних вимог».

У порушення статтей 105 і 111-11 ГПК постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 р. по справі 8/197 згідно поштового штампу на конверті надіслана відповідачу 18.11.2008 р., а постанова Вищого господарського суду України від 26.01.2009 р. по справі 8/197 – 03.03.2009 р., унаслідок чого відповідач змушений був писати касаційні скарги не знаючи обставин, викладених у постановах судів, а надіслані до судів доповнення до кас.скарг, мабуть, судами навіть не розглядалися

Логічно виникає питання чому постанову Вищого господарського суду України по справі № 8/197 від 26.01.2009р. у порушення закону до цих пір не оприлюднюють? Що за таємниця в ній криється, що її не можна оприлюднити? А тепер, мабуть, прийдеться цілий рік відкладати пенсію на виконання такої постанови відкритого суду, прийнятої іменем України, яку не можна оприлюднити.

Не коментуючи за таких обставин постанову Вищого господарського суду України по справі № 8/197 від 26.01.2009р. зазначу лише, що в аналогічних справах (№ 20/163 від 14.01.2008 р., № 2-2/4208-2007 від 04.02.2008 р., № 20/350 від 19.05.2008 року, № 9/797/07 від 05.02.2009 р., № 20/337 від 16.02.2009 р.), які переглядалися у Вищому господарському суді України, але не були пов’язані з Львівським апеляційним господарським судом, суддями приймалися інші рішення ніж по справі № 8/197.

У порушення ст. 2 Закону "Про доступ до судових рішень" постанова Вищого господарського суду України по справі № 8/197 від 26.01.2009 р. до сьогодні не оприлюднена на офіційному веб-порталі ВГСУ та Єдиного держреєстру судових рішень України, хоча з цього приводу були звернення до Голови Вищого господарського суду України, Верховного Суду України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфік. комісії суддів, Мінюсту України, Ради суддів України, тричі до Уповноваженого з прав людини, до народних депутатів

У порушення п. 8 статті 105 ГПК у постанові Львівського апеляційного господарського суду по справі 8/197 не викладено доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, про самовільне виправлення позивачем у односторонньому порядку дати в акті без зазначення у ньому причин такого виправлення та без повідомлення відповідача про таке виправлення, а токож про порушення позивачем частини 3,4 пункту 6,42 і частини 4 п. 6.12 ПКЕЕ

Крім того, у порушення багатьох статтей ГПК судді Львівського апеляційного господарського суду прийняли до розгляду апеляційну скаргу позивача по справі 8/197 з очевидними неправдивими свідченнями та додатки до неї, у яких маються численні посилання на неіснуючі нормативні документи та неіснуючі пункти нормативних документів, які судді прийняли за належні докази, побудували на них несправедливе звинувачення та відобразили їх у постанові суду.

У порушення статті 34 ГПК та не дотримуючись Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року № 04-5/239 судді прийняли за належний, безпідставно складений позивачем розрахунок сум втрат, у якому взагалі відсутній доказ порушення, зокрема поперечний перетин проводів, використаних у схемі самовільного підключення до електромережі. Тобто «узаконили» підключення без проводів.

Крім того, у порушення п. 7 ст. 105 ГПК у постанові Львівського апеляційного господарського суду по справі № 8/197 не викладено доводи, за якими судді відхиляють викладений у запереченні на апеляційну скаргу та зазначений у постанові суду доказ відповідача про те, що розрахунок по нарахуванню збитків є безпідставним та неналежно обгрунтованим і в порушення вимог ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України.

У порушення ст. 34, 43 ГПК і ст. 6 Закону «Про поштовий зв’язок» судді Львівського апеляційного господарського суду при розгляді справи 8/197 прийняли за належний доказ явно сфальшовану, видану невідомо на чий запит довідку пошти без зазначення в ній відправника листа і «узаконили» не доведену обставину справи, що працівниками РЕМу проводилась перевірка саме належної відповідачеві нежитлової будівлі, хоча в акті вказується, що перевірявся деревообробний цех і навіть не зазначено населений пункт

Ознака друга – порушення не судами, а конкретними суддями ст. 6 Конституції. Так, при розгляді справи № 8/197 Львівським апеляційним господарським судом (постанова оприлюднена в Єдиному держреєстрі судових рішень) судді в порушення ст. 36 ГПК «довели» вину відповідача на підставі доказів, які не містять даних, що мають значення для справи. У позовній заяві вказується акт № 6-498, судді ж підтверджують дату складання протоколу, а рішення приймають по акту № 6-486 без жодного пояснення цього.

Як вбачається, причинами порушень законодавства органами та посадовцями, які по Конституції повинні забезпечувати законність, є безкарність і потурання. Ознак цього поганого синдрому в нашій державі багато. Перша – недотримання народними депутатами ст. 84 Конституції навіть після офіційного тлумачення Конституційного Суду.

Після виступу Президента України з нагоди Дня Конституції ризикну оприлюднити слідуюче з продовженням. Згідно ст. 3 Конституції України (ОЗ) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Із ЗМІ та на практиці ми є свідками, що цей обовязок нехтується тим, що державні органи в порушення ст. 6 ОЗ нерідко не тільки не здійснюють свої повноваження у встановлених ОЗ межах і відповідно до законів України, але й самі порушують законодавство.

Правильно Президент визнав, що багато наших правоохоронців, яких ми добре утримуємо з наших податків, не тільки не захищають конституційні права простих українців, але й допомагають різним можновладцям, хабарникам і товстосумам грубо порушувати ці права. Чи не пора відповідним державним органам вже зробити так, що в правовій державі Конституція для всіх, а високопосадовці такі ж громадяни України як усі?

Крім того, в порушення статті 114 Господарського процесуального кодексу України до сьогодні не отримано жодної відповіді від Львівського апеляційного господарського суду з приводу розгляду заяви про перегляд справи № 8/197 за нововиявленими обставинами, яка згідно поштового підтвердження 25 квітня 2009 року вручена під розписку працівникові суду. Можливо, також з відомою лише суддям метою.

Неоприлюднення майже 6 місяців постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 породжує думку, що це робилося, щоб заднім числом дещо підправити, адже в позовній заяві та описових частинах постанов судів зазначається акт № 6-498, а мотивувальній-розглядається акт № 6-486 без жодних пояснень. Нічого не сказано також про доповнення до касаційної скарги.

Проте в постанові Вищого господарського суду України як доказ вини відповідача відображено: «Викладені заявником в касаційній скарзі доводи не спростовують обгрунтованого висновку апеляційного господарського суду…», тоді як цей висновок викладено в постанові Львівського апеляційного господарського суду так: «Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено безпідставність заявлених позовних вимог». І це не зважаючи на ст. 62 Конституції України.

У порушення ст. 105 і 111-11 ГПК постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.08 по справі 8/197 згідно штампу на конверті надіслана відповідачу аж 18.11.08, а постанова Вищого господарського суду України від 26.01.09 по цій справі–03.03.09, унаслідок чого відповідач змушений був писати касаційні скарги не знаючи обставин, викладених у постановах судів, а надіслані до судів доповнення до скарг, мабуть, судами не розглядалися.

Тоді як у рішенні господарського суду Чернівецької області відмічено: «Однак, як вбачається із акту № 6-486, переданого відповідачу, останній складений 15 січня 2006 року, коли ще відповідач не був підприємцем». Тобто Вищий господарський суд перетворив переданий відповідачу акт у акт наданий відповідачем.

Натомість у постанові Вищого господарського суду України відображено: «Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходив, зокрема з того, що як вбачається із наданого відповідачем акту № 6-486 останній складений 15.01.2006, коли… ще не був підприємцем».

Зокрема щодо викладених відповідачем у пунктах 3, 4, 5, 6 каскаційної скарги до Вищого господарського суду України та в рішенні господарського суду Чернівецької області фактів порушень позивачем вимог Правил користування електричною енергією, Методики обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем - юридичною особою ПКЕЕ, статтей 224-226 Господарського кодексу України.

У постанові Вищого господарського суду України не зазначено мотиви, як цього вимагається п. 7 статті 11111 ГПК, за якими касаційна інстанція не застосовує нормативні правові акти, на котрі посилався відповідач і керувався суд, приймаючи рішення.

У постанові Вищого господарського суду України відмічено: «Апеляційний господарський суд… дійшов висновку про те, що позивачем правомірно складено акт № 6-486 про порушення Правил користування правил електричної енергії та проведено нарахування спожитої, але не врахованої електричної енергії в сумі 6971,68 грн.». Але в постанові апеляційного суду слова «правомірно» взагалі немає.

Але в постанові апеляційного суду зазначено: «… судовою колегією не береться до уваги твердження відповідача щодо того, що примірник акту №6-486, переданий відповідачу, складений 15.01.2006р., коли відповідач ще не був підприємцем, оскільки матеріалами справи, а саме…підтверджується дата складення протоколу 15 січня 2007р.». Тобто апеляційний суд підтверджує дату складання протоколу, а Вищий суд підправляє на акт.

«Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що твердження відповідача стосовно дати складення акту не приймається до уваги, оскільки журналом реєстрації актів про порушення Правил користування електричною енергією підтверджується дата складання вказаного акту саме 15.01.2007…»

Натомість, як вбачається, у порушення статті 1117 ГПК про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, у постанові Вищого господарського суду України зазначається:

З урахуванням вищевикладеного незрозумілим виглядає, що в оприлюдненій постанові Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 зовсім не йдеться про порушення норм матеріального та процесуального права суддями апеляційного суду при розгляді цієї справи, ніби ст. 36, 34, 43, 105 ГПК і ст. 225 Господарського кодексу України відношення до цих норм не мають.

Про наявність даного протоколу, як зазначає відповідач, стало йому відомо тільки після порушення провадження у даній справі. Тоді, як згідно частини 4 п. 6.12 зазначається, що рішення комісії оформляється протоколом і набирає законної чинності через 10 робочих днів після вручення протоколу споживачу. Отже, при зазначених обставинах правових підстав для задоволення позову немає».

та не повідомлено про право відповідача бути присутнім на засіданні комісії. Саме засідання комісії, в порушення вказаної норми закону, проведено, нібито, вже 17 січня 2007 року без участі відповідача та без вручення останньому складеного комісією протоколу № 3.

- не викладено доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з таким висновком, викладеним у рішенні суду першої інстанції: «Окрім того, у порушення частини 3,4 пункту 6,42 Правил користування електричною енергією відповідача не було повідомлено, як то передбачено – не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного засідання, - про час і дату засідання комісії з розгляду акту,

- прийняли до розгляду апеляційну скаргу позивача по справі 8/197 з очевидними неправдивими свідченнями та додатки до неї, у яких маються численні посилання на неіснуючі нормативні документи та неіснуючі пункти нормативних документів, які прийнято за належні докази та відображено в постанові суду;

- не дотримуючись Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року № 04-5/239 судді прийняли за належний, безпідставно складений позивачем розрахунок сум втрат, у якому взагалі відсутній доказ порушення, зокрема поперечний перетин проводів, використаних у схемі самовільного підключення до електромережі, тобто «узаконили» підключення електроенергії без проводів;

- у постанові не викладено доводи, за якими судді відхиляють викладений у запереченні на апеляційну скаргу та зазначений у постанові суду доказ відповідача про те, що розрахунок по нарахуванню збитків є безпідставним та неналежно обгрунтованим і в порушення вимог ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України;

- за належний доказ узято видану невідомо на чий запит довідку пошти без зазначення в ній відправника листа і «узаконено» не доведену обставину, що працівниками РЕМу проводилась перевірка саме належної відповідачеві нежитлової будівлі, хоча в акті вказується, що перевірявся деревообробний цех і навіть не вказано населений пункт, де цей цех знаходиться;

На сторінках видання вже повідомлялося про те як суддями Львівського апеляційного господарського суду було «доведено» вину відповідача по справі № 8/197 (постанова оприлюднена в Єдиному держреєстрі судових рішень) коли: - в позовній заяві вказується акт № 6-498, судді ж підтверджують дату складення протоколу, а рішення приймають по акту № 6-486, без пояснень цього;

Щиро вдячний усім (звернення були до багатьох високопосадовців держави), хто допоміг виконати Закон «Про доступ до судових рішень», у результаті чого постанову Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 нарешті оприлюднено в Єдиному держреєстрі судових рішень і тепер можна сміливо скористатися правами, наданими ст. 5 і 6 вищевказаного закону. Добро як і зло безслідно не проходять.