Архів

Спорт Jey

Помідори «Провесні» присипало… цукром

Виглядає на те, що львівську агрофірму «Провесінь» таки продають.
Чи радше, «віддають у добрі руки» з подальшою невизначеною долею як самої агрофірми, так і її працівників.

Найймовірніше, ота подальша доля визначатиметься простим словом «банкрут» - із усіма неприємними похідними від цього поняття.

Колишній керманич львівської агрофірми «Провесінь» Іван Півень – якого внаслідок загальних зборів акціонерів усунули із цієї посади ще наприкінці минулого року, проте він і досі називає себе керівником підприємства – вже найближчим часом може позбутися навіть звання акціонера. Уся справа в тому, що Іван Півень буде змушений «поділитись» своєю незаконно набутою частиною активів агрофірми. І ділитись Івану Онуфрійовичу, найймовірніше, доведеться із знаним у Львові та за його межами бізнесменом, одним із співвласників ЗАТ «Радехівський цукровий завод» Володимиром Матковським.
Сьогодні не є таємницею той факт, що пан Матковський вже неодноразово допомагав пану Півню, зокрема і фінансово. І саме в якості оплати власних «послуг» вищезгаданий «цукровий барон» може отримати акції «Провесні». Щоправда, говорити про законність цієї угоди (чи, радше, оборудки) сенсу немає – як і більшість угод Івана Півня, вона (у випадку укладення) відбудеться із цілковитим нехтуванням законних норм.
До слова, подібні угоди є типовою рейдерською схемою, яку прийнято називати «продажем конфлікту». Йдеться про те, коли одна зі сторін, вичерпавши свої фінансові та адміністративні ресурси, для утримання контролю над тим чи іншим об’єктом, просто шукає партнера, який зміг би допомогти грошима чи ресурсом. Власне, в якості такого партнера в історії «Провесні» і може з’явитися Володимир Матковський.
Тут слід не забувати про один нюанс: насправді мова йде не про власність Івана Півня, а про чужу власність (звичайних акціонерів агрофірми), яка йому не належить. То на яких підставах пан Півень здійснює подібні угоди? Що дає йому ґрунт для віри у власну безкарність? В очах людей екс-керівник «Провесні» вдало грає роль жертви, виступаючи на шпальтах газет, в радіоефірі чи у різноманітних ток-шоу. Плюс, суттєво сприяє цьому й псевдоконтроль (принаймні, так подає його Іван Півень) в боку влади – від місцевої, до столичної. Але насправді – це лише ілюзія. Адже справжню «підтримку» багатолітньому овочевому дону надають лише «соратники» на кшталт Матковського.
А що, власне, сьогодні відомо загалу про особу Володимира Матковського?
Насамперед, цього одіозного бізнесмена пов’язують із «Нашою Україною» (той навіть балотувався за списками цієї політичної сили у 2006 році) та міським головою Львова Андрієм Садовим. То, може саме завдяки подібним зв’язкам Іван Півень так активно «вирішує питання» на рівні представницької влади – як приклад, останнє звернення Львівської міської ради до керівництва державами з проханням захистити «Провесінь», яке виникло на сесії просто і без належної на то причини.
Якщо ж відійти від політичного до бізнесового аспекту діяльності Володимира Матковського, тут теж чимало цікавого.
Чого лише вартує мало не хрестоматійний «кидок» спочатку держави в особі ФДМУ, а потім і співвласника Радехівського цукрового заводу, президента «Дубноцукор» Володимира Корилкевича. В конфлікті між двома акціонерами – Корилкевичем та Матковським (обидва володіли по 43% акцій) вирішальну роль зіграла рейдерська схема: 10% акцій, які перебували у державній власності були за рішенням Радехівського районного суду (за позовом фізичної особи) зняті з публічних торгів за грошові кошти та розподілені між підконтрольними Матковському акціонерами. При цьому Фонду дермайна навіть не дали можливості оскаржити судове рішення, оскільки суд допустив негайне його виконання. Вже отримавши додаткових 10 % акцій Матковський застосував тактику недопущення іншого великого акціонера до участі в управлінні заводом, виводу прибутків через підконтрольні йому структури та створення штучної заборгованості тощо. Як наслідок, через три роки «Дубноцукор» був змушений піти на невигідну для себе угоду-продати акцій Радехівського цукрового за десяту частину їх вартості.
Отож, сьогодні в основі бізнесу Маяковського один із найбільших цукрових заводів України… проти якого порушено справу про банкрутство. Отакої! Виявляється, що Господарський суд Львівської області постановою від 2 листопада 2007 року поновив справу про банкрутство ВАТ «Радехівський цукровий завод» (до слова, офіційно про це повідомляла газета «Голос України» у №11 від 22 січня 2008 року). Найцікавіше, що розгляд справи відбувся, зважаючи на заяву ЗАТ «Радехівцукор», серед співвласників якого є ЗАТ «Львівське фондове агентство» (йому належить 45,9% акцій), співзасновником якого і є.. (хто б ви думали?)… той-таки Володимир Богданович Матковський. Отож маємо знову-таки хрестоматійний хід, який дозволить або посилити контроль над підприємством, або успішно «усунутись» від виконання фінансових зобов’язань. Окрім цього, процедура фіктивного банкрутства (що і маємо сьогодні зі Радехівськм цукровим заводом) найчастіше є складовою схеми захисту власності. Іншими словами – якщо вашому майну (навіть набутому нечесним шляхом) щось загрожує – просто оголосіть себе банкрутом.
Зважаючи на вищеописані бізнесові чудасії, не важко здогадатися, яка доля може очікувати й агрофірму «Провесінь» із приходом такого співвласника, як пан Матковський. Швидше за все, колись славну львівську агрофірму просто оголосять банкрутом. Це означає, що та незначна частина акціонерів товариства, яка нині із незрозумілих причин все ще вірить «багатостраждальному» Івану Півню та несвідомо підтримує його «показові виступи» просто залишиться на вулиці – обабіч збанкрутілих теплиць, присипаних цукром збанкрутілого заводу.
А для самого Івана Півня це не менш чудова нагода «вмити руки» - мовляв, хотів як краще, продав агрофірму поважному бізнесмену, але… І знову образ невинної жертви. Та чи хто повірить?

Ганна Веселка